Наркотична залежність  

Наркотична залежність

Поняття «наркотична залеж­ність», уведене Всесвітньою орга­нізацією охорони здоров'я, озна­чає залежність стану хворого від присутності або відсутності в його організмі наркотичної речовини. Розрізняють психічну і фізичну наркотичну залежність, швид­кість формування яких визначається не тільки видом наркотич­них речовин, частотою та дозами їх уживання, а й індивідуальними особливостями, віком, статтю, тривалістю наркоманії, наявністю супутніх захворювань (зокрема психічних), соціальними умовами та іншими чинниками.

Психічна залежність полягає в тому, що вживання наркотичної речовини набуває центрального значення в житті, на якому зосе­реджені зазвичай усі думки хворо­го. Задля цього нехтується робота, навчання, розваги, уподобання, соціальні контакти (окрім пов'я­заних із наркоманією). На нарко­тики витрачаються всі гроші, для їх добування хворі не зупи­няються навіть перед протиза­конними діями. Думки про нар­котики набувають понадціннісного характеру.

В основі фізичної наркотичної залежності — ймовірно, стійкі біохімічні зміни в організмі, що розвиваються внаслідок регуляр­ного і достатньо тривалого вжи­вання наркотичних речовин. Ре­гулярне надходження наркотику в організм стає необхідною умовою збереження гомеостазу та відчуття фізичного комфорту, а його від­сутність викликає хворобливий стан — абстинентний синдром, у якому найбільш яскраво вира­жається фізична залежність.

Найпоширенішим видом нар­котичної залежності є хронічний алкоголізм. Також виділяють нар­команію та тютюнокуріння.

Алкоголізм.Вживання алкоголю поширене повсюдно, за винятком країн, де воно заборонене релі­гією.

Унаслідок систематичного зло­вживання спиртними напоями розвивається захворювання на ал­коголізм. Популяційна частота алкоголізму становить у середньо­му 3—5 % серед чоловіків та 0,1— 1,0 % серед жінок. Окремі дослід­ники вважають ці показники за­ниженими, бо вони складені на підставі лише випадків звернення до медичного закладу, і подають інші — до 10 % алкоголіків серед чоловіків та 3—5 % серед жінок.

Ця хвороба характеризується фізичною та психічною залежніс­тю від алкоголю, ураженням внут­рішніх органів (печінки, серця, шлунка тощо), центральної та пе­риферичної нервової системи, психічною та соціальною деграда­цією. На пізніх стадіях алкоголіз­му розвиваються алкогольні пси­хози. Хвороба згубно діє на спад­ковість: серед нащадків алкоголі­ків епілепсія, олігофренія, різні вади розвитку трапляються знач­но частіше, ніж серед нащадків тверезих. Ефективність лікування залежить від стадії хвороби, особ­ливостей її перебігу, дії соціаль­них та інших чинників.

Алкоголізм — захворювання, причини якого багатогранні. Для визначення природи спадкової схильності до алкоголю здійсню­вали дослідження родоводів, близнюкових пар, прийомних ді­тей тощо. Часто ця патологія є сімейною, як і психічні захворю­вання: маніакально-депресивний психоз, депресія, шизофренія. Порівняння залежності від алкоголю між близнятами показало, що роль спадковості тут досить значна. Наприклад, при тяжких формах алкоголізму конкордатність монозиготних близнят (на­явність ознаки в обох близнят) становила 71 %, а дизиготних — тільки 32 %. Усиновлені діти за схильністю до розвитку алкого­лізму більше схожі на своїх біологічних батьків, а не на при­йомних.



Це свідчить про те, що гени значною мірою визначають схиль­ність до алкоголізму. Звичайно, не існує якогось одного гена, що відповідав би за схильність до ал­коголю. Уже виявлено низку генів «ризику», які по-різному виявля­ються, залежно від чинників ото­чуючого середовища — ситуації в сім'ї, колі товаришів та в сус­пільстві.

При вживанні алкоголю в моз­ку активується система позитив­ного підкріплення, до якої нале­жать структури лімбічної системи мозку і префронтальної кори. Ак­тивація цієї системи призводить до повторення дій, що виклика­ють задоволення. Структури моз­ку, що належать до системи пози­тивного підкріплення, активують­ся і при вживанні наркотиків, наприклад, кокаїну, амфетамінів, марихуани, але алкоголь діє ширше, залучаючи й інші зони мозку, зокрема мозочок, що відповідає за збереження рівноваги та коорди­націю рухів.

Однак вплив аномальних але­лей добре корегується за допомо­гою відповідного виховання, і їх носії проявляють асоціальну поведінку не частіше, ніж носії нор­мальних алелей.

Нові підходи до дослідження мозку, такі, як функціональне магнітно-резонансне сканування, позитронно-емісійна томографія, дають нові знання про процеси, що відбуваються під дією алкого­лю і, відповідно, дають змогу ви­являти нові гени, пов'язані з цими процесами та алкоголізмом.

Генетичні дослідження алко­голізму чітко вказують, якою по­винна бути профілактика цієї па­тології. Це, насамперед, педаго­гічні заходи. Наприклад, у недав­ньому дослідженні носіїв одного з «ризикових» генів алкоголізму (DRD2 TagA1) показано, що вони менш чутливі до негативного під­кріплення, ніж носії нормального алеля. У них просто не діють структури, що відповідають за запам'ятовування негативних ре­зультатів їх діяльності. Іншими словами, у них не формується установка на уникнення дій, що призводять до неприємних на­слідків. Можна припустити, що у вихованні таких дітей ефектив­ною буде похвала за випадки гар­ної поведінки, повторювана по­слідовно і терпляче, а покарання може не діяти або давати негатив­ні результати.



Програми профілактики алко­голізму, як і інших видів нарко­тичної залежності, мають базува­тися не на риторичних заявах про небезпечність згубних звичок, а на виробленні відповідної само­оцінки у дітей та молоді, на вмін­ні розпізнавати й оцінювати на­слідки ризикової поведінки.

Наркоманія. Через широку дос­тупність наркотичних засобів наркоманія стала нині серйоз­ною соціальною проблемою. Під наркоманією розуміється сукуп­ність хронічних патологій, ви­кликаних зловживанням ліку­вальних або інших наркотичних речовин, що характеризуються фізичною та психічною залеж­ністю від цих речовин. Звичайно, наркоманія спричиняє глибокі зміни особистості, розлади психі­ки та порушення функцій внут­рішніх органів. Залежно від нар­котичного засобу, розрізняють наркоманію опійну (морфінізм, кодеїнізм, героїнізм тощо), гашишну (гашишизм), барбітурову (барбітуратизм), кокаїнову (кокаї­нізм) та ін. Трапляється комбіно­вана наркоманія (полінаркоманія). Усі ці різновиди наркоманії відзначаються своїми характерни­ми особливостями прояву, пере­бігу та лікування.

До розвитку наркоманії при­четні чинники середовища і гене­тичні чинники.

Чинниками оточуючого се­редовища можуть бути несумісність із соціальним довкіллям, стреси з подальшою депресією тощо.

Серед генетичних чинників виявлено зниження експресії ге­нів певних регуляторних пептидів (гормонів). Якщо таких пептидів виробляється недостатньо, це ви­кликає психічний та фізичний дискомфорт, пошук засобів і ре­човин, що могли б його усунути. Близнюкові дослідження за­свідчили, що успадковуваність наркоманії становить близько 30 %. Пристрасть до різних нар­котиків має неоднакову генетич­ну компоненту. Так, успадковуваність схильності до героїнової за­лежності становить 50 %, а до психоделічних засобів — 26 %.

Одним із важливих чинників схильності до наркоманії є така психологічна властивість людини, як пошук новизни.

Лікування хворих на наркома­нію здійснюється в умовах пси­хіатричного стаціонару. Воно пе­редбачає протидію абстиненції, загальнозміцнювальне, дезінтосикаційне та підтримуюче ліку­вання. Оскільки фармакологічне втручання не розв'язує психосоціальних проблем хворого, ліку­вання має бути комплексним і включати реабілітаційні заходи (психотерапія, трудотерапія та культуротерапія).

Тютюнокуріння.Вдихання диму тліючого тютюну — найпо­ширеніший вид токсикоманії. Мі­шенню токсичної дії при цьому є нервова система. Виявлено за­лежність схильності до тютюно­куріння від нервово-психічного складу людини. До причин попу­лярності цієї шкідливої звички належать тимчасова тонізуюча дія нікотину, адаптація до нього ор­ганізму та сила звички.

Згідно зі статистичними да­ними, тютюнокуріння скорочує тривалість життя і підвищує смертність населення, сприяє розвитку захворювань дихальної, травної та кровоносної систем, підвищує ступінь ризику розвит­ку раку легенів. Для громадського здоров'я небезпечне також так зване пасивне куріння — виму­шене вдихання некурцями накопичених у приміщенні продуктів тютюнокуріння. У дітей, які час­то перебувають у накурених приміщеннях, частіше розвиваються хвороби дихальних шляхів (аде­ноїди, тонзиліти, пневмонії тощо).

Виявлено помірний генетич­ний вплив (коефіцієнт успадковуваності — близько 60 %) на при­страсть до тютюнокуріння.

Останнім часом у затятих кур­ців виявлено алелі окремих генів 15-ої хромосоми, які кодують біл­ки, що є складовими рецепторів гормону ацетилхоліну. Нікотин, що входить до складу тютюнового диму, здатен імітувати дію аце­тилхоліну, тому ці рецептори отримали назву нікотинових. Зв'язуючи молекули нікотину з нервовими клітинами, ці білки викликають нікотинову залеж­ність.

Результати досліджень кількох тисяч близнюкових пар показали, що сильна та легка ступінь тю­тюнокуріння визначаються різни­ми генетичними чинниками. Спад­кова складова виявилася значно більшою при легкій залежності від нікотину, ніж при важкій.

Для лікування залежності від тютюнокуріння використовують різноманітні терапевтичні мето­дики (навіювання, формування відрази та ін.), але жодна з них не виявила переваги над іншими. Успіху лікування сприяє підтрим­ка рідних та близьких, а також психотерапія.


8699648571150621.html
8699713376417713.html

8699648571150621.html
8699713376417713.html
    PR.RU™